Ми мовчимо – поезія і я

Мої вірші

Мені вже  сорок два

Мені вже сорок два-

І вже дорослі діти ,

Сивіє чоловік,

 Давно батьків нема.

Мені вже сорок два-

Прекрасні літні квіти

Зів`яли й відцвіли

І   сунеться зима.

Мені вже сорок два!

Хвороби і напасті,

Ненависть , гострий біль,

Прокльони й каяття.

Мені вже  сорок два?

А я так хочу щастя,

Я ще не допила
 Хмільне вино життя.

В житті все має місце і мету,

І всякому свій час, свої закони.

От тільки  зрозуміти Що й чому

Бува збагнути важко і до скону.

                                          Давня столиця
На срібнім березі ДніпраСлов`янська золота столиця-
Колиска мови і добра-Серце  народу тут теплиться.Тисячоліттями вонаПід небом грозовим щодниниВперед вела  важкі суднаПід прапорами України.Сіль нації, її любов, кохання , щирість і розрада,Злі тіні важко поборов,Простуєш уперед ти радо.Ми більш  не  блазні, не раби,Дух волі лиш вітер колише.Дзвенять знамена боротьби,Життя майбутнім світлим дише.